Переважно на основі епістолярних джерел простежується пастирське служіння ієрархів українського походження в російській православній церкві, відносини їх із владою, прийняття й неприйняття новим середовищем, прагнення повернутися на Батьківщину. Починаючи з другої половини XVII ст. вихідці з України активно включилися в культурне, і, зокрема, церковне життя Російської держави. Цьому питанню присвячено чимало досліджень, насамперед необхідно назвати фундаментальну працю К. Харламповича1. Вивчається й епістолярна спадщина - Стефана Яворського, Димитрія Туптала (Ростовського), Феофана Прокоповича2. Як правило, це києво-могилянські вихованці, із відповідною освітою та знаннями мов, які, прибуваючи в Москву, ставали священиками, проповідниками, єпископами й митрополитами, ігуменами, архімандритами провідних монастирів, учителями, духовниками царської сім'ї. Вони, за прикладом своєї академії, засновували школи, запрошували зі своєї Батьківщини вчителів, організовували шкільні вистави, збирали бібліотеки, які потім залишалися на архієрейських кафедрах. Прихід освічених українців сприяв появі багатьох нових явищ у культурному житті Росії: слов'яно-греко-латинської школи, розвитку таких літературних жанрів, як вірші, проповідницька проза, декламації, партесний спів та ін. Це явище Ю. Шевельов характеризував як "українську культурну інвазію"3, що ґрунтувалася на сприйнятті Києва як "другого Єрусалима". "Паралель між Єрусалимом як "матір'ю церков" і Києвом як "матір'ю руського хрещення"4 Дзюба Олена Миколаївна - кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, відділ історії України середніх віків та раннього нового часу. E-mail: dzuol2012@gmail.com 1 Пекарский П. П. Наука и литература в России при Петре Великом. - Т. 1: Введение в историю Просвещения в России XVIII столетия. - Санкт-Петербург, 1862; Терновский Ф. Митрополит Стефан Яворский: Биографический очерк // Труды Киевской духовной академии. - 1864. - Т. 1; Чистович И.  ... Читать далее