Віктор Петров - яскравий представник української гуманітарної думки XX ст. Утім, для української історіографії він і досі залишається маловідомим ученим. Про нього не написано узагальнюючої монографії, не реконструйовано інтелектуальну біографію і навіть залишаються невивченими її окремі сюжети. Не є винятком і "етнографічна" складова творчості науковця. У статті висвітлено діяльність В. Петрова в Етнографічній комісії при ВУАН. Літературознавець, філолог, фольклорист, етнограф, історик, археолог, філософ, талановитий письменник Віктор Платонович Петров (1894-1969 рр.; псевдоніми В. Домонтович, В. Плят, А. Семенов, В. Бер та ін.) був одним із найяскравіших українських інтелектуалів свого часу. Утім, визнаний літературними та науковими колами, В. Петров через різні життєві обставини був надовго "вилучений" з інтелектуального простору СРСР та української діаспори, а його багатогранна літературна, філософська й наукова спадщина забуті. Протягом двох останніх десятиліть життя і творчість науковця привертають увагу вітчизняних дослідників. Утім, про В. Петрова як ученого й організатора науки написано не надто багато. В українському інтелектуальному співтоваристві він більше відомий як письменник і філософ1. 1920-ті рр. стали "золотим віком" української гуманітаристики. У той час широкомасштабна наукова робота здійснювалася не лише столичними, а й провінційними вченими та краєзнавцями. Визначну роль у розвитку й організації наукових досліджень відіграла Всеукраїнська академія наук (ВУАН). У межах її Історико-філологічного відділу існувала низка наукових комісій, які займалися дослідженнями, що охоплювали різноманітні проблеми історії, етнографії, фольклору, археології, музейної справи тощо. Так, тоді активно працювали Етнографічна комісія, Комісія для складання історико-географічного словника, Комісія для складання археологічної карти України, Єврейська історико-археографічна комісія, Кабінет антропології та етнології імені Ф. Вовка, Кабінет примітивної культури пр ... Читать далее