Проблема виконання прямих норм Конституції в частині соціальних гарантій громадянам залишається актуальною й донині. Як правило, в повсякденному житті доводиться стикатися з тим, що за все треба платити. І за освіту також.

Вже ніхто не дивується тому, що час від часу до школи, в яку ходить дитина, треба робити добровільно-обов'язкові благодійні внески. То ремонт у класі треба зробити, то облаштувати територію чи закупити якесь обладнання або посібники. Вже ніхто не дивується, лише зрідка обурюється: "скільки можна тягнути з нас!".

Сама школа нині ціну собі знає. Якщо це гімназія, або ж ліцей, то дитина у 6 років повинна пройти співбесіду (своєрідний іспит скласти), на якій продемонструвати вміння читати, писати, а також знати арифметику, мало не дві іноземні мови і тому подібне. Канули в Лету старі добрі часи, коли першачки у сім років йшли до школи з букварем і саме у школі їх вчили грамоти. Проте екстенсивність сучасної освіти - це окрема велика тема. Проза життя ж вимагає відповіді на сердите і актуальне запитання: чи маємо ми безплатну освіту, про яку недвозначно сказано в Конституції ?

Справа навіть дійшла до Конституційного Суду України, який почав розгляд за поданням 50 народних депутатів про офіційне тлумачення статті 53 Конституції, де йдеться про те, що держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Про недержавні, як бачимо, апріорі не йдеться. В приватних школах і вузах діє простий принцип: платиш - вчишся.

Крім розв'язання проблем середньої школи, на думку народних обранців, потребує вирішення проблема дошкільної освіти. Діти не можуть повністю реалізувати своє право на дошкільну освіту через скорочення мережі відповідних закладів.

Депутатів також турбує, що у Законі "Про освіту" є положення, яке дозволяє оплачувати навчання у вищих учбових закладах не лише за рахунок бюджетного фінансування держзамовлення на підготовку спеціалістів, а й за рахунок коштів юридичних і фізичних осіб.

Як відзначив під час представлення подання у Конституційному Суді представник 50 народних обранців депутат Микола Рудьковський, принцип, за яким до державних вузів набирають 51% студентів на держзамовлення, а решту - на платну форму навчання, дотримується не завжди. Крім того, за словами народного депутата, порушується принцип здобування безкоштовної освіти на конкурсній основі, адже якщо на 1-й курс державного чи комунального вузу набирають 100 студентів, а вступні іспити складали 500 абітурієнтів, то лише 51 найкращий абітурієнт може стати студентом на конкурсній основі, а вже 52-й, чи 71-й без необхідної суми студентом не стане. І це при тому, що 450-й абітурієнт, маючи низький рівень знань, зможе вступити на платну форму навчання завдяки товстому гаманцю.

Справді, про який відкритий конкурс може йти мова, якщо чимало українських громадян, які стикалися з проблемою вступу до вузу, знають дієвість народної приказки "не помажеш - не поїдеш". Люди обізнані з тонкощами платної освіти, безпомилково визначають "таксу" на будь-який престижний факультет того чи іншого вузу. В такому випадку не має вирішального значення рівень розумових здібностей абітурієнта. Лише на малопрестижні факультети можна вступити згідно з нормами Конституції. Здається, що всі сприймають таку ситуацію як належну, і єдина проблема, яка хвилює - де дістати необхідну суму на навчання. Часто прихильники платного навчання наводять приклад США, де кожен сам платить за освіту, в той же час забувають про шкалу рівнів доходів на душу населення.

Звичайно, не від доброго життя школи змушені залучати кошти батьків, а державні і комунальні вузи набирати 49% студентів на платну форму навчання. Фінансування освіти з Держбюджету не забезпечує потреб освітньої галузі, звідси й корінь проблеми. Але ж і платне навчання не вирішує суті проблеми - для більшості пересічних громадян платна вища освіта залишається недоступною.

Іноді важко повірити в те, що незабаром настане час, коли школи, а тим паче, гімназії і ліцеї не вимагатимуть від батьків грошей на всілякі "дрібнички", до вузу можна буде гарантовано вступити без грошей, а український громадянин почуватиме себе достойно, а не давачем нескінченних хабарів. Так хочеться вірити в Конституцію і її силу! Зрештою, навіщо ми всі платимо податки?..

Постоянный адрес данной публикации: