Libmonster ID: MD-625

Висвітлюється інституційне становлення й розвиток козацької артилерії у середині XVII - наприкінці XVIII ст. На основі неопублікованих джерел реконструйовано модель функціонування гарматного відоліства, його структуру, організацію, управління, з'ясовано обов'язки урядників та обслуги, допоміжних служб.

Козацька артилерія була одним із небагатьох родів військ (поряд із найманим), що мала постійні форми організації та фінансування як під час війни, так і в мирний період1. У військово-адміністративному відношенні вона поділялася на ґенеральну "армату", що перебувала в розпорядженні вищого командування, а також полкову та сотенну, котру контролювали й утримували місцеві влади (козацька адміністрація, магістрати, ратуші).

Від XVI ст., подібно до інших армій Європи, артилерія в козаків мала ще й статус військових клейнодів, які уречевлено репрезентували славу та потугу війська. Особливе символічне значення мали жалувані, що несли на собі герби суверенів, а також трофейні гармати - свідчення звитяг. Так, у 1666 р. правобережне козацтво домагалося в короля та сейму повернення гармат, вивезених за гетьманування П. Тетері до Білоцерківського замку. Інструкції послам у Варшаву наполягали на тому, що

"всі клейноди, гармати й скарби, протягом багатьох років криваво набуті як антецесорами нашими, так. і нами самими [...] аби ласкою й добротою батьківською були нам, Війську вірному Запорозькому, усі привернені й віддані, з чого б могли ми тішитися не лише зараз, але й по тому"2.


Сокирко Олексій Григорович - кандидат історичних наук, доцент кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Т. Шевченка. E-mail: sag@uniu.kiev.ua

1 Література, присвячена історії козацької артилерії як роду військ, порівняно невелика (див.: Апанович О. Збройні сили України першої половини XVIII ст. - К., 1969. - С. 51 - 55; Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII - початку XVIII ст. - К., 1959. - С. 427 - 439; Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII ст. - Дніпропетровськ, 2003. - С. 97 - 99; Крип'якевич І. Українська артилерія в часи Б. Хмельницького // Літопис Червоної Калини. - 1932. - N4; Сергійчук В. Армія Богдана Хмельницького. - К., 1996. - С. 185 - 191; Сидоренко В. О. З історії селянсько-козацької артилерії часів визвольної війни українського народу 1648 - 1654 рр. // Праці Київського державного історичного музею. - К., 1958. - Вип. 1. - С. 99 - 118) і поступається дослідженням з історії людвисарства (див.: Жолтовський П. М. Художнє лиття на Україні в XIV-XVIII ст. - К., 1973; Мальченко О. Художнє лиття гармат у Гетьманщині за часів правління Івана Мазепи. - К., 2007; Його ж. Орнаментована артилерія на Правобережній Україні (XV-XVIII ст.). - К., 2009; Палієнко В. І. Заціліла гармата // Пам'ятки України. - 1991. - N6; Його ж. Київські гармати // Старожитності. - 1992. - N15; Його ж. Українська артилерія в музеях Росії // Пам'ятки України. - 1994. - N1/2; Його ж. З історії української артилерії // Київ. - 1995. - N1; Фролов Б. Реліквії військової історії // Київська старовина. - 1993. - N1 та ін.).

2 Цит. за: Крикун М. Між війною і радою: Козацтво Правобережної України в другій половині XVII - на початку XVIII ст.: Ст. і мат. - К., 2006. - С. 219, 221, 242.

стр. 35

Те, що "армата" зберігала символічну належність до військових, а відтак і державних клейнодів у пізніші часи свідчили нарікання лівобережної стариш ни з приводу того, що в Терський похід 1723 р.

"виступили [...] безь войсковыхъ надлежащихъ знаковъ: знамя, котловъ и протчого, и безъ прибору и артилерійского запасу, якъ было передъ тимъ енералітету войска Запорожского маршъ воспріимати обыкновенно"3.

Козацька артилерія сформувалася в окрему організаційну структуру в перші роки повстання Богдана Хмельницького. її попередницею була полкова артилерія реєстрового "війська, поповнена численними трофеями й зорганізована у самостійну формацію4. її інституційний статус та джерела утримання була одними з небагатьох питань військового устрою гетьманату, що стабільно відображалися в договірних статтях, котрі мали "рамковий" характер у процесі становлення молодої козацької держави. Першу згадку, яка трактувала "армату" осібним родом військ, маємо в тексті пунктів-суплік до московського царя від лютого 1654 р.:

"на поделку к снаряду войскового и на пушкарей и на всех слуг, что у снаряду, просим твоего царского величества, изволь имети своє царское милостивое призренье, как о зямовле, також и о станах, також и на обозного 400 золотых"5.

Відповідь, дана Москвою в Березневих статтях, передбачала утримання артилерії Війська Запорозького "ис тамошних доходов", що мали йти на "пушкарей", "работных людей", а також "обозного арматного" та "хоружего арматного", котрим встановлювалося жалування у 400 та 50 золотих відповідно6.] Детальнішу картину організації артилерії подали Переяславські статті 1659 р., у котрих обумовлювалося

"чтоб армате войсковой быти в Корсуни, и весь повет дати на вы-живленье и на всю оправу до арматы, а на послузе при гармате заставати обозному, ясаулу, хорунжему, писарю, пушкарям осмидесят человекам, арматов тоже, шипопіников четыре человека, ремесников двенадцать человек, стадников шесть человек, целюрик один человек, добышов два человека, коновалов два ж человека"7.


3 Універсали Павла Полуботка (1722 - 1723). - К., 2008. - С. 438.

4 Термінологічний ряд, що позначав артилерію, із часом змінювався. Джерела середини XVII ст. згадують "армату" або "артилерію" Війська Запорозького, тоді як у Лівобережній Гетьманщині з кінця століття усталюється назва "генеральна армата", "генеральна артилерія", "генеральная войсковая армата".

5 Універсали Богдана Хмельницького, 1648 - 1657. - К., 1998. - С. 65.

6 Воссоединение Украины с Россией: Док. и мат. в 3 т. - Москва, 1953. - Т. 3. - С. 561. Неважко помітити, що у цьому пункті йдеться про два різні за своїм статусом уряди - генерального обозного та артилерійського хорунжого, котрих не досить добре обізнані з козацькими реаліями укладачі документа віднесли до однієї службової сфери. Уряд власне артилерійського обозного існував також, але вперше згадується дещо пізніше - у Переяславських статтях 1659 р. та інструкції на сейм 1664 р.; імовірно, він так і не прижився в ієрархії урядів генеральної артилерії (див.: Крикун М. Між війною і радою... - С. 115).

7 Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657 - 1687). - К.; Л., 2004. - С. 116.

стр. 36

Очевидно, доволі широкі плани щодо реорганізації артилерії, точної фіксації яких у джерелах, на жаль, нам наразі не пощастило знайти, мав Іван Виговський. На це вказує принаймні два опосередкованих свідчення: 11 червня 1659 р. король Ян Казимир пожалував Степанові Немиричу (братові відомого соратника І. Виговського - Юрія Немирича) патент на "ґенеральство артилерії Великого князівства Руського"8. Імовірно, цей уряд мав стати одним із центральних у військовій та адміністративній ієрархії нової устроєвої моделі гетьманату, котру було закладено в Гадяцькому трактаті. Утім, оскільки реалізувати її на практиці так і не судилося, це призначення, швидше за все, залишилося формальним. Про його можливий статус та обсяги повноважень дозволяє судити аналогічний уряд коронного ґенерала артилерії, заснований згідно з сеймовою постановою 1637 р. Запровадження цієї посади йшло рука об руку з реформами Владислава IV, котрий створив війська "чужоземного автораменту" й заходився у цілому вдосконалювати збройні сили Речі Посполитої. До компетенції ґенерала як "старшого над арматою" входило керування цейхгаузами, підрозділами артилерійської прислуги, їх вишколом, закупівля і ремонт гармат, амуніції та боєприпасів, а також збір спеціального податку ("нової кварти") на потреби артилерійського парку. У військово-адміністративній сфері ґенерал підпорядковувався великому коронному гетьманові, проте у фінансових справах мав звітувати перед сеймом9. На модернізацію І. Виговським козацької артилерії у західному стилі вказує й інший факт - у жовтні 1657 р. при укладенні союзного договору між Швецією та Військом Запорозьким до нього було включено пункти з дозволом вільно вербувати у землях Корони майстрів і ремісників, а також купувати зброю та амуніцію10.

Ще більш масштабне й системне впорядкування артилерійського відомства, в якому можемо бачити річпосполитські впливи, передбачала інструкція з супліками Війська Запорозького, подана на сейм наприкінці 1664 р. Зокрема, весь гарматний парк, артилерійські маєтності й доходи переводилися у спільне управління генерального обозного та спеціального, призначеного королем, комісара, котрий мав наглядати за двома найбільшими арсеналами - у Білій Церкві та Чигирині. Водночас обозний втрачав одноосібний контроль над "арматою" й усі свої кроки мав узгоджувати з волею гетьмана та звітувати перед ґенеральною старшиною. Штаб-квартирою й головним арсеналом визначався Чигиринський замок з усією належною до нього інфраструктурою, а економічною базою - Лисянське староство, що у сукупності утворювали окрему артилерійську ординацію, штат котрої складався з обозного, осавула, хорунжого, писаря, пушкарів, гармашів, шипошників (музик) і технічного персоналу - ковалів,


8 Липинський В. Генерал артилерії Великого кн. Руського // Записки НТШ. - Л., 1909. - Т. 87. - С. 38 - 43.

9 Коронна та литовська артилерії мають велику історіографію. Серед головних праць, з яких випливають очевидні аналогії з устроєм артилерії в Гетьманщині, див.: Gorski K. Historya artyleryi polskiej. - Krakow, 1902. - S. 106 - 112, 124 - 140; Sawicki M. Artyleria litewska wlatachosiemdziesiajych XVII wieku: Organizacja і finansowanie // Artyleria polska: Historia - terazniejszosc - przysziqsc (mysl wojskowa, szkolnictwo artyleryjskie, technika і uzbrojenie) / Red. W. Rezmer, M. Gietkowski, J. Slipiec. - Torun. 2008. - S. 161 - 174; Zarys dziejow wojskowosci polskiej do roku 1864. - Warszawa, 1966. - T. 1. - S. 374 - 377; T. 2. - S. 168 - 169, 181, 188.

10 Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657 - 1687). - С. 31 - 32.

стр. 37

стельмахів, римарів, фурманів (візників). Новацією мав стати трисотенний найманий піхотний полк, утримуваний із доходів Білоцерківського староству (натуральні виплати) й коронним скарбом (жолд), завданням якого була охорона та супровід гармат під час бойових виправ11.

У Лівобережній Гетьманщині, де Генеральна артилерія проіснувала до кінця XVIII ст., її структурні обриси так само традиційно визначалися положеннями гетьманських договірних статей, в яких змінюваними були хіба що питання джерел фінансування12. Розпад Війська Запорозького на дві самостійні частини на початку 1660-х рр. спричинив формування осібного фундушу для утримання артилерії в Лівобережній Україні. Очевидно, першим наданням на "армату" стала Лохвиця, чий статус у новій якості закріпили Московські статті 1665 р. Цим же документом до визначеного міста було долучено "Ромен с принадлежностьми"13. Таким чином, підтверджувалася тенденція попередніз років, котра сформувалася ще до 1648 р., коли на ранґ надавалися цілісні адміністративно-господарські комплекси. З останньої чверті XVII ст. основними центрами ґенеральної артилерії були Ніжинський та Стародубський полки, оскільки, згідно з Глухівськими статтями 1669 р., московський цар "велел гетману и армате быти в Батурине"14. У ході драматичних подій Північної війни 1700 - 1721 рр. гарматний парк Гетьманщини зазнав суттєвих втрат, а артилерійські служби через погане фінансування було дезорганізовано. Паралельно посилювався тиск із боку імперської влади, котра прагнула тримати під наглядом стратегічно важливий рід військ і виробництво артилерійських озброєнь та; боєприпасів. Ця лінія цілком узгоджувалася зі зростаючим контролем в адміністративній, фінансовій, військовій сферах, що поступово визначало контури згортання козацької автономії. Зокрема, Рішительні пункти 1728 р. приписували ґенеральному обозному "в каком состоянии та артиллерия ныне єсть, о том прислать в коллегию иностранных дел известие и впредь повсягодно присилать"15. Відтак контроль російської влади над станом артилерії Гетьманщини; ставав постійним, значною мірою обумовлюючи її подальший розвиток16.

Певний "ренесанс" у розвитку ґенеральної артилерії спостерігаємо за правління гетьманів Данила Апостола й Кирила Розумовського. Хоча першому з них в умовах реформи скарбу, що поставила фінансову звітність під жорсткий контроль Росії, паралельно зменшивши прибутки, було важко давати собі раду з надто витратним артилерійським відомством, Д. Апостол подбав не лише про технічне оновлення парку, але й про чіткішу систему фінансування. У листопаді 1728 р. у власності ґенеральної артилерії було остаточно затверджено місто


11 Крикун М. Між війною і радою... - С. 115 - 116.

12 Питання фінансування та забезпечення артилерії залишаємо поза рамками нашої розвідки, усвідомлюючи, що вони потребують спеціального дослідження.

13 Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657 - 1687). - С. 271.

14 Там само. - С. 472.

15 Полное собрание законов Российской империи (далі - ПСЗ). - Санкт-Петербург, 1830. - Т. 8. - С. 77.

16 Центральний державний історичний архів України, м.Київ (далі - ЦДІАК України). - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 4527. - Арк. 4 - 4 зв.; Спр. 4917. - Арк. 2 - 2 зв., 4.

стр. 38

Короп17. Рішительні пункти чітко визначали "город Короп, для содержания артиллерии генеральной, служителей и для строения фурманов и прочих артилчерийских припасов [...] отдать на артиллерию по-прежнему"18. Згідно з імператорським указом від 8 серпня 1734 р., доходи міста мали спрямовуватися на утримання не лише ґенеральної, але й полкової артилерій, а у випадку нестачі коштів "на то отправление брать из войскового скарба"19. Тут варто звернути увагу на цю першу спробу ув'язати утримання гарматного парку Гетьманщини не з партикулярними доходами ґенеральної та полкової артилерій, а централізованим фінансуванням державною скарбницею.

За правління К. Розумовського було зроблено наступний крок у напрямку централізації управління артилерією. У листопаді 1751 р. тодішній обозний Семен Кочубей подав на ім'я гетьмана рапорт, в якому окреслив усі невигоди децентралізованого існування артилерійського відомства. Посилаючись на те, що від часів Д. Апостола ґенеральна артилерія постачає полкові порохом, боєприпасами, кіньми, виділяє кошти на ремонт гармат, транспорту й навчання обслуги, але навзамін не має над ними жодного контролю та допомоги, С. Кочубей просив передати в його відання всі прибутки полкових артилерій, а також

"всем обритаючимся в полкахъ при полковихъ и сотенних артиллеріяхъ служителямъ пушкарамъ [...], армашамъ [...], майстеровимъ же людям [...] повелеть быть в полной моей диспозиціи и приказовъ моихъ во всемъ слушатся"20.

Цю пропозицію ("дабы полковые и сотенные артиллерии привесть в сколко лучшую возможно исправность") було затверджено гетьманським ордером від 21 листопада 1751 р., що поклало початок централізації управління та фінансування ґенеральної й полкових артилерій, котрі по суті зливалися в одне відомство21. Зрештою, у цей час остаточно визначилася сукупність функцій та задач ґенеральної артилерії, котрі полягали у супроводі та вогневій підтримці гетьманського війська, підготовці позицій польової та облогової артилерії, ремонті й оновленні полкових гарматних парків, забезпеченні їх ремісниками, порохом, реманентом і, почасти, боєприпасами та тяглом.

Після ліквідації в 1764 р. гетьманського правління й реорганізації вищих органів влади контроль над ґенеральною артилерією зосередився в руках Другої Малоросійської колегії. Номінально та реально гарматне відомство залишалося у віданні ґенерального обозного, котрий від 1765 р. став членом правління колегії. Той факт, що обозний С. Кочубей виявився найстаршим з-посеред генеральних старшин і до того ж мав російський чин ґенерал-майора на певний час ґарантувало захист і протекцію артилерії від остаточної ліквідації або злиття з новостворюваними управлінськими структурами. Артилерійська канцелярія, будучи підзвітною Малоросійській колегії, як і раніше підлягала фінансовому


17 Российский государственный архив древних актов (далі - РГАДА). - Ф. 248. - Оп. 29. - Д. 1800. - Л. 18 - 19 об.; Модзалевский В. Судьба малороссийских пушкарей // Труды Черниговской губернской ученой архивной комиссии. - Чернигов, 1915. - Вып. 11. - С. 14 - 15.

18 ПСЗ. - Т. 8. - С. 77.

19 Там же. - Санкт-Петербург, 1830. - Т. 9. - С. 396.

20 ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 10108. - Арк. 99 - 99 зв.

21 Там само. - Арк. 100.

стр. 39

контролю з боку Ґенеральної лічильної комісії22. Упродовж чергової реорганізації Другої Малоросійської колегії, що припала на першу половину 1768 р. й передбачала інкорпорацію центральних органів гетьманату (Ґенерального військового суду, Канцелярії малоросійських зборів тощо) до колегії на правах департаментів, Канцелярію ґенеральної артилерії було передано до першої колезької експедиції, "содержащей дела воинские"23. Утім, сама канцелярія початково не була поглинена колезькою системою остаточно, зберігаючи власне іменування, штат службовців і присутствіє24. Остаточну ліквідацію артилерійського відомства визначив указ малоросійському ґенерал-ґубернаторові від 26 жовтня 1781 р., виданий у продовження реорганізаційних заходів із відкриття намісництв. Зокрема, наказувалося розподілити наявний гарматний парк поміж ґубернськими містами, а ранґові землі ґенеральної та полкових артилерії передати у відання директорів економій, що управляли казенними селами25.

Головним командиром та розпорядником артилерії був ґенеральний обозний, який також контролював стан полкових і сотенних артилерій. В ієрархії ґенеральних старшин цей уряд посідав найвище місце, ідучи одразу після гетьмана. Цілком можливо, що така традиція зумовлювалася високим статусом військових обозних на Запорозькій Січі (як зберігачів і розпорядників гарматного парку, котрий окрім практичного мав для Коша також статусно-символічне значення), джерела вперше згадують про них уже на початку XVII ст.26 У гетьманській державі високий статус ґенерального обозного зумовлювався також його контролем над величезними маєтностями, натуральними й грошовими зборами, рухомим майном, служилими корпораціями козацтва та посполитих, за рахунок яких утримувалася артилерія. За слушним спостереженням В. Горобця, посідання цього уряду було своєрідним вінцем службової кар'єри козацької верхівки, який відкривав шлях до гетьманської булави27. ]

Опріч безпосереднього командування артилерією та інспектування гармашів, допоміжного персоналу й технічного оснащення, обозний дбав про їх матеріально-технічне забезпечення, добирав і подавав на затвердження гетьмана та ґенеральних старшин командний склад артилерії. Подібно до інших ґенеральн них урядів, повноваження обозного мали політичний характер - їх номінанти очолювали посольства до сусідніх країн, призначалися наказними гетьманами,


22 Струкевич О. К. Україна-Гетьманщина та Російська імперія протягом 50 - 80-х рр. XVIII ст.: Політико-адміністративний аспект проблеми. - К., 1996. - С. 48.

23 ІГДІАК України. - Ф. 54. - Оп. 3. - Спр. 2982. - Арк. 2 - 2 зв.; Струкевич О. К. Україна-Гетьманщина та Російська імперія... - С. 42, 51. Опріч того, справами ґенеральної та полкової артилерії ("О артиллерии генеральной и о полковіх и о суммах артиллерийских и о пороху") відало Стародубське повиття реорганізованої у 1768 р. Ґенеральної військової канцелярії, котре входило до складу військової експедиції Малоросійської колегії.

24 ЦЦІАК України. - Ф. 763. - Оп. 1. - Спр. 707. - Арк. 84 - 85.

25 ПСЗ. - Санкт-Петербург, 1830. - Т. 21. - С. 296 - 297; Струкевич О. К. Україна-Гетьманщина та Російська імперія... - С. 78.

26 Горобець В. Політичний устрій українських земель другої половини XVII-XVIII ст. - К., 2000. - С. 33 - 34.

27 Горобець В. Влада та соціум Гетьманату. Дослідження з політичної і соціальної історії ранньомодерної України. - К., 2009. - С. 78 - 79. За гетьманування К. Розумовського чин ґенерального обозного вперше надається як винагорода при абшитуванні (див.: Путро О. Українське козацьке військо // Київська старовина. - 1997. - N6. - С. 4).

стр. 40

координували складання реєстрів і перебіг гетьманських елекцій28. Таким чином, фізичне перебування керівників артилерії при своєму відомстві було явищем нечастим. Так, улітку 1733 р. особливим імператорським розпорядженням Генеральний обозний Яків Лизогуб навіть був увільнений від перебування в Генеральному суді, а згодом і від командування козацьким корпусом у Польщі "для надсмотрения артиллерии"29.

Довгий час Генеральна артилерія не мала чіткої внутрішньої адміністративно-тактичної структури. Лише періодом гетьманування К. Розумовського датуються перші згадки про поділ гармашів і пушкарів на 3 команди по 30 чол. з "отаманами пупікарскими" на чолі, у чому можна вбачати прообраз артилерійських рот30. Пописи артилерії 1770-х рр. підтверджують, що цей поділ був сталим, зберігаючись до кінця існування відомства31. Відносно невеликий артилерійський штат реґулювався звичаєво. Навіть у піковий період свого існування, у середині XVIII ст., тут нараховувалося всього 18 старшин і 213 служителів32. Номенклатура посад і спеціальностей формувалася стихійно, відбиваючи еволюцію самого роду військ та його матеріально-технічної бази. Усю сукупність "арматних служителів" можна умовно поділити на групи урядників та власне служителів: штаб (осавул, писар, хорунжий, отамани), канцелярію генеральної артилерії (канцеляристи, підканцеляристи, економ, префект, фельдшер, музиканти), бойовий (гармаші, пушкарі) і допоміжний (господарі, дозорці, шафарі, наглядачі, старости, ключники, двірники, конюхи, коновали, стадники, скотарі, римарі, ковалі, слюсарі, стельмахи, фурмани, погоничі) склади. Номенклатура обох груп постійно змінювалася, особливо в допоміжному персоналі, склад якого надто залежав від фінансування та його нестабільності.

"Степенный малороссийских воинского звання чинов порядок по гетмане" 1743 р., який визначав старшинство всіх чинів козацької адміністрації, уперше запроваджував ієрархічний порядок для старшин та урядників артилерії (допоміжний склад до нього не включався). Подібно до російської "Табелі про ранги", "артилерское правление" було виділене в окрему ієрархію чинів поряд із військовою, статською та охотницькою. Отже, першим у переліку ішов чин осавула Генеральної артилерії, котрий мав 5-й клас ("степенничество") і прирівнювався до бунчукового товариша або полкового обозного. Наступним був хорунжий (6-й клас, що відповідав полковому судді), а потім писар та отаман Генеральної артилерії (8-й клас, відповідники військового канцеляриста). Із незрозумілих


28 Горобець В. Політичний устрій українських земель... - С. 34; Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою... - С. 177 - 178. Цікаво, що за приписами Московських статей 1665 р. в разі смерті гетьмана

"булаву и знамя большое, и булаву ж и знамя меньшое, и бунчук, и пушки до гетманского обиранья, и для шатости малороссийских жителей, должен взять обозной войсковой, и отвезти к боярину и воєводам",

а згодом, після елекції, їх повертали новообраному реґіментареві (див.: Источники малорос-сийской истории / Собр. Д. М. Бантышем-Каменским. - Ч. 1. - Москва, 1858. - С. 146).

29 ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 4362. - Арк. 2 - 2 зв.

30 Там само. - Ф. 54. - Оп. 3. - Спр. 641. - Арк. 2 зв. - 3 зв.

31 У документах гармаші вже йменуються на російський взірець канонірами, яких у трьох командах нараховувалося до 90 чол. (див.: Там само. - Ф. 763. - Оп. 1. - Спр. 481. - Арк. 2 зв.).

32 Там само. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 17699. - Арк. 33 зв.

стр. 41

причин канцеляристи, а також рядові пушкарі й гармаші до переліку 1743 р. не потрапили, хоча аналогічні категорії з жолдацьких та компанійських формувань у ньому присутні33.

Старшинські кар'єри в артилерії давали можливості для соціального просування, перш за все верхівки козацтва й міщан Ніжинського та Стародубського полків, де розташовувалися головні артилерійські центри, ранґові маєтності. Показово, що артилерійський отаман Петро Юркевич був сином і онуком коропських купців, котрі "жили в протекцій генералной артиллеріи" і періодично виконували різні господарські доручення. У 1733 р. юний П. Юркевич поступив до канцелярії гарматного відомства, де протягом чотирьох років "был у писарскихъ делъ", служачи власним коштом, після чого його зарахували у штат підканцеляристом34. Предки Григорія Кологривого "служили знатными козаками" у Глухівській сотні, що допомогло йому з канцеляриста піднятися до сотенного писаря й отамана та в 1749 р. посісти уряд осавула Генеральної артилерії35. Так само зі значних козаків походили дід і батько Андрія Яновського, котрий, прослуживши шість років військовим канцеляристом, у 1740 р. був номінований на писаря ґенеральної артилерії, на довгі роки очоливши її канцелярію36.

Посадові обов'язки більшості, за невеликими винятками, "арматних слуг" (про які йтиметься нижче) ніколи не були регламентовані. Певну окремішність і вищість над іншими мали три старших уряди - осавул, писар та хорунжий, котрі посідали вихідці з відомих козацький фамілій або ж нешляхетні клієнти впливових можновладців. Першим в ієрархічній драбині стояв уряд осавула, на якого покладалося стройове та польове управління урядниками й служителями ґенеральної артилерії, їх інспектування, поточне комплектування, нагляд і порядкування матеріальною частиною (гарматами, боєприпасами, транспортом, витратними матеріалами тощо). До окремої сфери компетенції старшин належало управління фінансово-господарськими справами: контроль за виплатою грошового та матеріального утримання, поставками продовольства й фуражу, діяльністю дозорців, шафарів і господарів ранґових артилерійських маєтностей37. Разом із хорунжим, обов'язки котрого у джерелах чітко не окреслюються38, осавул "имел неотлучное при делах артилерийских пребывание", себто мав постійно перебувати або при канцелярії артилерії ("правлений"), або ж при інших об'єктах - дворах, майстернях, складах. Разом із шефом відомства - ґенеральним обозним - осавул, хорунжий та писар складали "правление енералной войсковой артиллерии", як аналог "правлення" Ґенеральної військової канцелярії - повноважного колегіального органу, що здійснював управлінсько-розпорядчі функції в Гетьманщині39.

Протягом середини - другої половини XVIII ст. чини осавула та хорунжого ґенеральної артилерії, окрім суто управлінського, мали ще й характер


33 Див.: Права, за якими судиться малоросійський народ: 1743. - К., 1997. - С. 547.

34 ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 9480. - Арк. 12 зв. - 13.

35 Там само. - Арк. 11 - 12.

36 Там само. - Арк. 10.

37 Там само. - Спр. 801. - Арк. 5.

38 Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського (далі - ІР НБУВ). - Ф. 135. - Спр. 40. - Арк. 1 - 2; ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 17667. - Арк. 2 - 2 зв.

39 РГАДА. - Ф. 248. - Оп. 29. - Д. 1836. - Л. 230.

стр. 42

ад'ютантів при Генеральному обозному, котрий доручав їм справи часто-густо безпосередньо не пов'язані з гарматним відомством. Чимало деталей указує на те, що вищі артилерійські урядники були "протекціантами" ґенеральних обозних, які не тільки подавали їх кандидатури на затвердження гетьманам, але й опікувалися подальшим кар'єрним просуванням, винагородами тощо. Так, 1767 р. ґенеральний обозний С. Кочубей виклопотав для свого підлеглого гарматного хорунжого П. Юркевича дворазове (!) підвищення окладу40. "Отечеські милості" перепадали й урядникам меншого калібру, котрі були на виду в патронів - канцеляристам. Той самий С. Кочубей у 1758 р. неабияк посприяв переведенню канцеляриста генеральної артилерії до Генеральної військової канцелярії, служба в якій була престижнішою, причому одразу з підвищенням у чині41. За гетьманування К. Розумовського до правління генеральної артилерії було також приписано кількох значкових товаришів із різних полків, котрі виконували різного роду адміністративні доручення. Ця практика йшла в річищі загальної тенденції наділення гетьманом значкових товаришів функціями офіцерів-порученців при дворі та центральних установах42.

"Писар арматний" керував головним діловодним органом відомства - артилерійською канцелярією ("канцелярия генералной войсковой артиллерии", "канцелярия главной артиллерии"), що здійснювала поточний зв'язок із вищими та місцевими органами влади, вела облік особового складу й матеріальної частини, натуральних і грошових виплат, господарського стану ранґових маєтностей, прибутків, витрат тощо43. Характер справ, котрі розглядалися в канцелярії, дає підстави вважати, що водночас вона займалася провадженням, пов'язаним безпосередньо із компетенцією свого очільника - ґенерального обозного44. Фактично, писар був керуючим справами канцелярії й особою, від якої залежала злагоджена робота всього артилерійського відомства. Один із гетьманських універсалів часів Д. Апостола повелівав "писаремъ артиллерии енералной [...] всякіе діла отправлять и содержать добропорядочно со всякимъ тщаніемъ и ісправностъю безліностно"45. Цей уряд був зручним трампліном для подальшого просування по службі, за найяскравіший приклад чого може правити кар'єра першого гарматного писаря Петра Дорошенка. Відомо, що до цього майбутній гетьман козакував на Січі, а згодом був слугою Б. Хмельницького. У біографічній літературі утвердилася думка, що П. Дорошенко посідав уряд гарматного писаря Чигиринського полку46, але це навряд чи відповідає дійсності - у реєстрі 1649 р. він справді записаний до чигиринського полкового компута, однак неважко помітити, що до цього ж переліку водночас були включені ґенеральні старшини й значне товариство Війська Запорозького. Прізвища П. Дорошенка, а також гарматного хорунжого Васка Томиленка записані одразу


40 ЦДІАК України. - Ф. 54. - Оп. 3. - Спр. 1805. - Арк. 1 - 2.

41 Там само. - Ф. 269. - Оп. 1. - Спр. 2821. - Арк. 2.

42 ІР НБУВ. - Ф. 61. - Спр. 1599. - Арк. 1; ЦДІАК України. - Ф. 269. - Оп. 1. - Спр. 4056. - Арк. 2.

43 Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание. - К., 1851. - С102 - 103.

44 Так, писар Парфен Марков при укладенні Батуринських статей 1663 р. перебував при Генеральному обозному Павлі Животовському та за наказом свого начальника "в своє место руку приложил" (див.: Источники малороссийской истории. - Ч. 1. - С. 129).

45 ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 3842. - Арк. 3.

46 Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. - Нью-Йорк, 1985. - С. 30 - 31.

стр. 43

після Генеральних хорунжого та бунчужного, котрі чомусь були пропущені на початку списку, після чільних ґенеральних старшин і полкової чигиринської старшини та вміщені в його другій половині47.

Правовий статус канцелярії щодо інших центральних відомств не був чітко окреслений. Гетьмани, Генеральна військова канцелярія та вищі й центральні органи російської влади видавали свої розпорядження на адресу артилерійського відомства у формі указів, ордерів, що було ознакою підпорядкованості48. Натомість зносини з Канцелярією малоросійського скарбу оформлювалися промеморіями - це свідчить на користь того, що обидва органи були рівними у владній ієрархії49. Натомість Канцелярія генеральної артилерії мала статус вищої інстанції для полкових обозних у справах організації артилерійського господарства50.

Окрім канцелярських службовців у присутствії мав постійно перебувати хтось зі старшин - особисто писар або ж осавул чи хорунжий. У 1734 р. генеральний обозний Яків Лизогуб скаржився намісникові Правління гетьманського уряду князеві О. Шаховському, що в Канцелярії Генеральної артилерії присутні всього троє канцеляристів, а гарматний хорунжий Іван Забіла впродовж кількох років безвиїзно перебуває "в дому своем", посилаючись на хворобу. Обозний просив дозволу збільшити штат до 5 чол.51 Загалом, його зростання протягом XVIII ст. стало стабільним явищем: якщо в 1729 - 1734 рр. у канцелярії під наглядом писаря працювало лише 2 канцеляриста, то 1765 р. їх було вже 6, підканцеляристів 5, особливий "писарь зкономических дел" і "смотритель"52. Щоправда, ці зміни свідчили аж ніяк не про збільшення потужності артилерії, а радше про ускладнення та бюрократизацію її управління й забезпечення. Робота присутствія, як випливає з облікових журналів, котрі щоквартально подавалися до Малоросійської колегії, розпочиналася о 8-й або 9-й і тривала до 14-ї год. - у цей час провадилося слухання старшинами поточних справ; робота ж власне канцелярського штату нижчого рівня, очевидно, могла тривати й більше53. Канцеляристи та підканцеляристи виконували не тільки звичні діловодні; обов'язки, але й часто відряджалися "в отсілки" з різного роду адміністративними дорученнями54. Примітно, що частина з них "в заслужений канцелярского звання" могла обходитися власним коштом, без жалування, що свідчило про лукративний характер і вагу соціального капіталу канцелярської служби55.

Із 1751 р. до "присутствующих" у Канцелярії Генеральної артилерії було долучено також значкових товаришів, кількість яких коливалася від 5 до 30 чол. Тоді ґенеральний обозний С. Кочубей просив гетьмана про заміну глухівських міщан, котрих періодично делеґували до господарських справ, бунчуковими та військовими товаришами, а також абшитованими канцеляристами. Саме


47 Пор.: Реєстр Війська Запорозького 1649 року. - К., 1995. - С. 27.

48 Див., напр.: ІР НБУВ. - Ф. 1. - Спр. 63420. - Арк. 11.

49 ЦДІАК України. - Ф. 51. - Ол. 3. - Спр. 17667. - Арк. 5; Ф. 52. - Оп. 3. - Спр. 302. - Арк. 1 а.

50 ІР НБУВ. - Ф. 1. - Спр. 60529. - Арк. 8 - 8 зв.

51 ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 4770. - Арк. 9.

52 Пор.: Там само. - Спр. 4994. - Арк. 5; Ф. 54. - Оп. 3. - Спр. 641. - Арк. 2 - 4 зв.; РГАДА. - Ф. 248. - Оп. 29. - Д. 1800. - Л. 93 - 94 об.

53 ЦДІАК України. - Ф. 763. - Оп. 1. - Спр. 707. - Арк. 84 - 85, 94 - 96.

54 Там само. - Ф. 108. - Оп. 2. - Спр. 35. - Арк. 3 - 3 зв., 7.

55 Там само. - Ф. 763. - Оп. 1. - Спр. 366. - Арк. 23.

стр. 44

тоді "к деламь оной артиллерии определены" 17 старшин із Ніжинського та Стародубського полків56. Характер їх обов'язків був досить широким - від виконання спеціальних доручень до поточних ревізій гарматних парків ґенеральної та полкових артилерій, збору податків, контролю за виконанням ремонтних робіт, видачею боєприпасів у полки тощо. Реєстри значкових товаришів ґенеральної артилерії з 1760-х рр. свідчать, що чималу частку серед них становили сини полкових старшин (до 50%), заможного військового товариства й трохи менше -духівництва та вихідців з "арматних слуг"57. Відтак ця служба ставала зручною сходинкою для старшинських дітей, котрі здобували тут необхідний досвід, чекаючи на чергове підвищення.

Першим осідком канцелярії та штаб-квартирою ґенеральної артилерії був Чигирин, а згодом - міста, надані "на армату". У вересні 1659 р. І. Виговський в одному з листів до коронного гетьмана Станіслава Потоцького писав про сили Чигиринського замку, де "praesidium" має й усього війська артилерія58. Утім, перші чіткі вказівки щодо місця перебування артилерійського штабу маємо лише починаючи з Батурина. Картину облаштування гарматного відомства у Глухові подає ревізія 1760 р., за даними якої в місті "по путивлской дороге" розташовувався "двор артиллерийский", де були будівля нової канцелярії, старе канцелярське приміщення з сіньми та трьома коморами (очевидно, перероблене під господарські потреби), 2 амбари з припасами, 2 "ізби" для вартових козаків, пушкарів та майстрів, "ізба" з сіньми "пороховая [...] для деланя нарочитого ножного пороха", кузня з 4-ма горнами, погріб, "изба черная фермовая, где на пушки формі делаются", ливарний амбар з 2-ма цегляними пічками, свердлильна майстерня, токарня, сарай для гармат, палубів і картузних ящиків59. Після злиття Канцелярії ґенеральної артилерії з Малоросійською колегію та з поступовою підготовкою до ліквідації артилерійського відомства кількість справ, вирішуваних ним, а відтак і діловодний потік неухильно зменшувалися60. У цій ситуації скорочувався й штат канцелярського присутствія, станом на кінець 1770-х - початок 1780-х рр. тут постійно чергував хтось із вищих старшин, замість писаря з колезьких канцеляристів призначався секретар, а також двоє канцеляристів (ще четверо їх служили сезонно власним коштом)61.

Адміністративно-технічну частину штабу ґенеральної артилерії складали префект, інженер, економ (вів видатково-прибутковий облік) і фельдшер62. Лікарські вакансії в артилерії, очевидно, відкривалися нереґулярно, залежно від фінансових можливостей відомства. Так, фельдшер згадується в документах лише у другій половині 1760-х рр.63 Посади інженера та префекта було


56 Там само. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 15790. - Арк. 3 - 4.

57 Там само. - Ф. 54. - Оп. 3. - Спр. 1451. - Арк. 3 - 27; Спр. 3885. - Арк. 4 - 8.

58 Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше уч-режденной при киевском военном, подольском и волынском генерал-губернаторе. - К., 1859. - Т. 3. - С. 356, 396.

59 ЦДІАК України. - Ф. 269. - Оп. 1. - Спр. 3534. - Арк. 4 зв. - 5.

60 Там само. - Ф. 763. - Оп. 1. - Спр. 481. - Арк. 3. Загалом, ця тенденція простежується й по інших експедиціях Малоросійської колегії, котрі після реформи 1768 р. ввібрали повноваження колишніх центральних відомств Гетьманщини.

61 Там само. - Спр. 516. - Арк. 2.

62 Помічником фельдшера, очевидно, був цирульник, наявність якого документи фіксують час від часу (див.: Там само. - Ф. 269. - Оп. 1. - Спр. 3534. - Арк. 9 зв.).

63 Там само. - Ф. 54. - Оп. 3. - Спр. 641. - Арк. 2 зв.

стр. 45

запроваджено за Д. Апостола, проіснували вони всього декілька років, із 1729 по 1734 рр. - себто в ініційований гетьманом період оновлення артилерійського парку64. Пізніше, за підпорядкування ґенеральної артилерії Малоросійській колегії, з'являється посада цейхвахтера, який опікувався арсеналом65. Компетенцію префекта окреслювала спеціальна інструкція, видана гетьманом 8 квітня 1729 р. при укладенні контракту на цю посаду з відставним поручиком Василем Гавничем. Зокрема, префект мав

"всю артилерію тоесть армати и протчіе до пироболіи или пушечной стрілбы належащіе инструмента чисто, сохранно и без всякого поврежденія содержати".

За потреби гармати й артилерійське приладдя мали ремонтувати під його наглядом, "чтоб могли бьггь к заживанню способнии и дійствителни"66. Окрім поточного підтримання матеріальної частини в належному стані В. Гавнич зобов'язувався! "когда внов будут виливатися армати или мождтири указувать разміру и належитим колибром оные вилити", потім відливаючи до них боєприпаси67. В особливої пильне "смотреніе" префекту віддавалося навчання пушкарів:

"Як с пушек стрелять до належитих целей и штурмовать и щире показивать пропорцію, за сколько сажень может куля досягнути и яким образом кождому з них пушку свою исправлять, чистить, вигашувать и протчая, такоже и картечи ділять".

Під час воєнних дій префект мав контролювати процес начинення порохом ґранат і бомб, наявність ґнотів до них, "сколько на каждій фунт желіза пороху надлежатимет положить и по квадранту и транспартиру належит бомбардировать"68. Таким чином, префект був практично єдиним фахівцем технічного профілю, який відповідав за експлуатацію гарматного парку й фаховий вишкіл обслуги. Іншими словами, стан "армати войсковой" напряму залежав від цього урядника, що, очевидно, добре розумів і гетьман Д. Апостол, призначивши В. Гавничу нечувано високе жалування, котре більш, ніж удвічі перевищувало утримання вищих чинів штабу ґенеральної артилерії.

До середини XVIII ст. гарматна обслуга не мала сталої організації й чисельності, гуртуючись у територіальні громади на чолі з отаманами. Останні були провідною командною ланкою, що зв'язувала "арматних слуг" зі штабом. Примітно, що на час відсутності осавулів отамани перебирали на себе поточне управління всім відомством і його служителями. У 1720 - 1730-х рр. водночас згадувалися "атамань арматний" і "атамань пушкарскій", котрі, очевидно, очолювали різні категорії гарматної обслуги69. Ревізії ґенеральної артилерії з середини XVIII ст. подають відомості про отамана, що входив до складу штабу, маючи ранґ, подібний до фендрика (прапорщика) артилерії, а також трьох отаманів "пушкарских", які, імовірно, командували гарматною прислугою. У розписі


64 ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 2787. - Арк. 26 - 26 зв.; Спр. 3478. - Арк. 2 - 2 зв.

65 Там само. - Ф. 763. - Оп. 3. - Спр. 481. - Арк. 2 зв.

66 ІР НБУВ. - Ф. 8. - Спр. 1463. - Арк. 1.

67 Там само.

68 Там само. - Арк. 1 зв.

69 ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 3777. - Арк. 2; Спр. 6912. - Арк. 3.

стр. 46

виплат ґенеральної артилерії за 1765 р. наводяться прізвища трьох "атаманов пушкарских", під орудою кожного з яких перебувало по 28 пушкарів. На думку про сталість цього поділу, який позначав підрозділи ротного рівня, наводить той факт, що при кожному отамані значився ще й барабанщик70. Таким чином, пушкарські отамани чимось нагадували феєрверкерів в артилерії західноєвропейських армій, тобто унтер-офіцерську ланку71.

Наймасовішу групу артилерійської обслуги становили дві категорії служителів - пушкарі та гармаші ("армаши"). Різні номінативи, під якими вони фігурують у документах другої половини XVII - у XVIII ст., очевидно, позначали якусь різницю в їх спеціалізації, котра у джерелах, однак, не конкретизується72. Обидві категорії паралельно входили до штатів як Генеральної, так і полкових артилерій, причому співвідношення між ними було різним. Зазвичай пушкарів менше, аніж гармашів73, або майже порівну74. Утім, більш показова різниця у ставках жалування, котре в пушкарів здебільшого було вищим (у 1722 - 1723 рр. у Чернігівському полку пушкарі отримували по 50 зол., а гармаші - по 35, у Гадяцькому, відповідно, 3 (близько 15 зол.) і 2 (близько 10 зол.) руб.) або ж рівним (пушкарі та гармаші Ніжинського полку в 1732 р. одержували по 5 руб., Прилуцького полку в 1747 р. - по 5 руб.)75.

Це дає підстави припустити, що менше оплачувані, але чисельніпіі гармаші були аналогом західноєвропейських канонірів, тобто рядових артилерійських підрозділів, які виконували допоміжну роботу - викочували гармати на позиції, встановлювали та розвертали їх, охолоджували, прочищали стволи після пострілів, доглядали гарматні фури та ящики тощо. Примітно, що за правління Малоросійської колегії ця найчисельніша категорія прислуги іменувалася в документах саме "канонерами"76.

Натомість пушкарі, фах яких цінувався вище, були аналогом бомбардирів - рядових із підвищеною кваліфікацією, котрі вміли заряджати гармату, націлювати її, а також споряджати різні види артилерійських боєприпасів - картеч, бомби, ґранати й т.ін. Показово, що в інструкції префекту генеральної артилерії йому ставилося в обов'язок саме пушкарів "обучати як с пушек стрелять до належитих целей и штурмовать"77. Указ Генеральної військової канцелярії Ста роду бському полковому правлінню від 7 липня 1729 р., що приписував


70 Там само. - Ф. 54. - Оп. 3. - Спр. 641. - Арк. 2 зв. - 3 зв.

71 Феєрверкери мали вищий рівень тактичної й технічної підготовки і часто виконували обов'язки безпосередніх командирів гарматних розрахунків, заміщаючи офіцерів; наглядали за виконанням команд із наведення та прицілювання, а також керували канонірами, що обслуговували гармати й зарядні ящики.

72 Інструкція послам Війська Запорозького на сейм 1664 р. згадує, що "пушкарі, армаші [...] повинні постійно бути при арматі" (див.: Крикун М. Між війною і радою... - С. 115).

73 4 пушкаря й 9 гармашів (1722 - 1723 рр., Чернігівський полк), 4 пушкаря й 7 гармашів (1722 - 1723 рр., Миргородський полк), 10 пушкарів і 20 гармашів (1729 - 1734 рр., генеральна артилерія), 2 пушкаря проти 12 гармашів (1735 р., Полтавський полк), 12 пушкарів проти 14 гармашів (Генеральна артилерія, 1738 р.) (див.: Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою... - С. 434).

74 4:4 (1723 р., Гадяцький полк), 3:4 (1723 р., Прилуцький полк), 6:6 (1736 р., Ніжинський полк), 10:9 (1752 р., Полтавський полк), 10:10 (1763 р., Стародубський полк) (див.: Там само).

75 Гадяцкая полковая канцелярия 40-х годов XVIII в., ее состав и содержание // Киевская старина. - 1887. - N8. - С. 782; Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою... - С. 436 - 437; Модзалевский В. Судьба малороссийских пушкарей. - С. 13.

76 ЩПАК України. - Ф. 763. - Оп. 3. - Спр. 481. - Арк. 2 зв.

77 ІР НБУВ. - Ф. 8. - Спр. 1463. - Арк. 1 зв.

стр. 47

"содержать в одном цеху пушкаров и слюсаров", так само опосередковано свідчить про те, що вони мали суміжний військово-ремісничий фах78. Таку спеціалізацію підтверджує й рапорт ґенерального обозного на ім'я гетьмана від листопада 1751 р., в якому він просив

"пушкарамъ для болшого ихъ в походнихъ случаяхъ к стрелбі искуства и делання скоропалнихъ свічъ, картечей и протчіихъ и стрелбі пушечной приуготовляемих надобностей, армашамъ к смотрению лошадей артиллерийскихъ и к обученію молодихъ неученихъ лошадей, и другихъ потребнихъ к должности их [...] повелеть быть"79.

Служителі ґенеральної артилерії творили окрему упривілейовану корпорацію, що уподібнювалася до інших військово-служилих груп Гетьманщини - компанійців, жолдаків, бобровників, стрільців, палубничих та ін. Окремішність їх становища базувалася на двох елементах: належності до ґенеральної юрисдикції (себто перебування в розпорядженні вищих влад) та соціально-економічних пільгах, найважливішими з яких було звільнення від інших видів військової служби, окрім артилерійської, сплати загальних і місцевих податків та зборів, а також "роботизн". Згаданий перелік привілеїв, очевидно, складався протягом останньої чверті XVII ст., оформлюючись прецедентним правом для окремих служителів і компактних громад. Територіально вони розміщувалися в тих регіонах, котрі протягом кінця XVII - у XVTII ст. було визначено для стаціонування ґенеральної артилерії.

При артилерії традиційно перебували музики - у XVII ст. це були шипошники (пищальники, роговики, гобоїсти), а у XVIII ст. - довбиш (литаврист), до якого з часом додалися по три барабанщика й трембача80. Функціонування артилерійського відомства було немислимим без численного штату ремісників і майстрів, що опікувалися технічною справністю гарматного парку й транспорту. Найважливіші ролі з-поміж них відігравали слюсарі, ковалі, стельмахи, римарі81. Ливарників та інших вузьких фахівців відомство, наскільки можна судити з документів, наймало аккордно82. "Арматним бидлом", себто кіньми й волами, займався стайничий, котрому асистували коновали83. До цього загону служителів також відносилися різні категорії візників, що проживали у приписаних до ґенеральної артилерії ранґових селах - палубничі та фурлейти (фурмани)84.

Численні ранґові володіння й господарські служби ґенеральної артилерії потребували належного адміністрування, що в основних своїх рисах наслідувало структуру й механізми управління гетьманськими маетностями. Головою цієї адміністративної вертикалі був економ, котрий разом із гарматним писарем відав усіма прибутками та видатками ґенеральної артилерії, а також господарськими справами маєтностей, матеріальним забезпеченням штату й гарматного


78 ІР НБУВ. - Ф. 1. - Спр. 53763. - Арк. 126; ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 3083. - Арк. 2 - 3 зв.

79 ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 10108. - Арк. 99 зв.

80 Там само. - Ф. 54. - Оп. 3. - Спр. 641. - Арк. 2 зв. - 3 зв.; Ф. 269. - Оп. 1. - Спр. 3534. - Арк. 8 - 9 зв.; РГАДА. - Ф. 248. - Оп. 29. - Д. 1800. - Л. 17.

81 РГАДА. - Ф. 248. - Оп. 29. - Кн. 1800. - Л. 12 об., 16 об., 93 об. - 94; ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 4994. - Арк. 5.

82 ЦДІАК України. - Ф. 269. - Оп. 1. - Спр. 3172. - Арк. 2 - 2 зв.

83 Там само. - Спр. 3534. - Арк. 8 зв.

84 Там само. - Ф. 763. - Оп. 3. - Спр. 481. - Арк. 2 зв.

стр. 48

парку85. Його правою рукою був шафар, функції якого, судячи з усього, нагадувати обов'язки рахівника86. Контроль за сталими комплексами артилерійських маєтностей покладався на дозорців, найповажнішим з яких був коропський87. Дозорцям підпорядковувалися старости, двірники й сторожі, що керували господарством у селах, хуторах і на промислах88. Нижчу ланку господарських служб становили стадники, скотарі, погоничі, плугатарі й пасічники, котрі часто служили "за хліб", не отримуючи фіксованого жалування. Безпосереднє завідування штаб-квартирою генеральної артилерії покладалося на "дворника двора глуховского". котрому асистував ключник "припасов артиллерийских"89.

Практично від початків свого існування козацька артилерія мала при собі відділи прикриття. Так, проект інструкції на сейм 1664 р., що передбачав утримання особливого найманого полку, котрий би супроводжував гармати в походах і ніс караульну службу при них у мирний час, очевидно, мав закріпити вже існуючу практику. На маршах козацьких військ ґенеральна артилерія зазвичай рухалася разом зі ставкою та старшинським обозом90. У Лівобережній Гетьманщині охорона її покладалася на сердюцькі (охочепіхотні) полки. Так, 1700 р. гетьман Іван Мазепа писав:

"Те охотницкие пехотные полки [...] тут при мне гетмане велми потребны суть, до чинення обыклой им службы, понеже оныи в походах военных всегда прилежат войсковой армате, на переправах и на всяких трудных разах оную подпомогают, и ратуют"91.

Цю практику підтверджує й анонімна польська авіза з вересня 1705 р., що містить опис переходу російсько-українського корпусу в Галичині, де серед іншого також згадано, що "піших сердюків полк іде при гарматах, амуніції й таборах"92. Іншим видом збройної асистенції ґенеральної артилерії, очевидно з кінця XVII ст., стали засеймські сотні Ніжинського полку. У 1723 р., напередодні виправи до Персії, Глухівській та Воронізькій сотням було наказано "непремінно" супроводжувати гармати93, утім відомо, що з 1730-х рр. для цієї служби виділялися козаки решти сотень - Новомлинської, Коропської, Кролевецької та Ямпільської94. У кампанії 1739 р. шість гармат ґенеральної артилерії мали мішане прикриття: 20 російських солдатів з унтер-офіцером, 15 козаків Глухівської сотні й 15 жолдаків з отаманом Іваном Маєвським на чолі95.


85 ІР НБУВ. - Ф. 1. - Спр. 60529. - Арк. 8; ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 4994. - Арк. 2; Ф. 269. - Оп. 1. - Спр. 3534. - Арк. 8 зв.

86 РГАДА. - Ф. 248. - Оп. 29. - Кн. 1836. - Л. 217, 794.

87 Там же. - Кн. 1800. - Л. 12 об.

88 Там же. - Л. 17; ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 4994. - Арк. 5. У міру розростання артилерійських господарств при маєтностях з'являлися писарі (див.: ЦДІАК України. - Ф. 269. - Оп. 1. - Спр. 3534. - Арк. 8).

89 РГАДА. - Ф. 248. - Оп. 29. - Кн. 1800. - Л. 12 об.; ЦДІАК України. - Ф. 269. - Оп. 1. - Спр. 3534. - Арк. 8.

90 Див. опис маршу козацького війська в Терському поході 1723 р.: Універсали Павла Полуботка (1722 - 1723). - С. 438; Дядиченко В. Нариси суспільно-політичного устрою... - С. 428 - 429.

91 Листи Івана Мазепи / Упор. В. Станіславський. - К., 2010. - С. 635.

92 Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упор. С. Павленко. - К., 2007. - С. 602.

93 Універсали Павла Полуботка (1722 - 1723). - С. 363 - 364, 420.

94 Токарєв С. А. Засеймські сотні Ніжинського полку у суспільно-політичному житті Гетьманщини другої половини XVII-XVIII ст. // Література та культура Полісся: 36. наук. пр. - Ніжин, 2011. - Вип. 61. - С. 56 - 57.

95 ЦДІАК України. - Ф. 51. - Оп. 3. - Спр. 7547. - Арк. 43.

стр. 49

Протягом XVII-XVIII ст. артилерія, без сумніву, була головним нервом військово-технічного прогресу, пов'язаного з еволюцією вогнепального озброєння, що значною мірою визначало характер мілітарного лідерства європейських держав. Як випливає з наведеного вище, розвиток козацької головної артилерії не відзначався особливим динамізмом, фактично відтворюючи ті форми управління й організації, котрі склалися ще у середині XVII ст. У загальних рисах вони відповідали нагальним воєнним потребам, адже до початку Північної війни основними супротивниками гетьманського війська були поляки, кримці та османи, протистояння з якими не вимагало істотного нарощення гарматного парку й підвищення фахового рівня обслуги. Із цієї причини організаційні форми виявилися фактично законсервованими, відповідаючи обмеженим потребам розвитку артилерійського озброєння, а також військовому будівництву загалом, що так само не виявляло тенденцій до змін. В організаційному плані ґенеральна артилерія була величезною адміністративно-господарською структурою, утримуваною за рахунок натурального господарства. Штат службовців, приписаних до неї, був спадковим та поступово перетворився на привілейовану військово-служилу корпорацію, що нагадувала інші аналогічні соціопрофесійні групи козацького стану.

Найближчим аналогом такої моделі розвитку, сказати б точніше самовідтворення, була артилерія Речі Посполитої - генетичного предка української гетьманської. Попри наявність у ній талановитих керівників, знайомство з тактичними й технічними новаціями корпус коронної та литовської артилерії мав мізерні штати (зокрема, у 1752 - 1763 рр. від 129 до 146 осіб офіцерів і рядових), вона потерпала від хронічної нестачі коштів й управлінських негараздів (наприклад, особовий склад бойових і допоміжних підрозділів залучався до господарських робіт і навіть до збирання кварти). Аналіз надання офіцерських чинів свідчить, що службове зростання зумовлювалося не так вислугою й професіоналізмом, як сімейними зв'язками та протекціонізмом96.

Для реалій XVIII ст. такий рівень організації був кричущим анахронізмом, котрий гальмував не лише засвоєння нових технічних можливостей (хоча тут гетьманська артилерія залишалася заручником рестрикційної політики Росії), але й підвищення боєздатності цього роду військ у цілому. Модернізаційні зусилля К. Розумовського з наголосом на управлінській та господарській централізації, постійній тактичній організації артилерійської обслуги з поділом на роти були дещо запізнілими заходами й не мали на меті докорінної зміни ситуації. Достатньо сказати, що, наприклад, в османській армії, мілітарне відставання якої від європейських держав було вже цілком виразним, реформи артилерії посідали чільне місце й розгорнулися ще в першій третині XVIII ст., причому головним їх архітектором і реалізатором був француз Клод Александр де Бонневаль (1675 - 1747 рр.), котрий до вступу на султанську службу зробив блискучу кар'єру у французькій та австрійській арміях97. Артилерія стала об'єктом особливої уваги К. Бонневаля, призначеного її керівником. Чисельність службовців, поділених на три структурні частини (зброярі, гармаші й обслуга), було


96 Ciesielski T. Armia koronna w czasach Augusta III. - Warszawa, 2009. - S. 359 - 362.

97 П. М. Один из авантюристов прошлого века // Исторический вестник. - Санкт-Петербург, 1888. - Т. 33. - N9. - С. 639 - 647.

стр. 50

збільшено з одночасним запровадженням сталої платні. Паралельно він заснував корпус бомбардирів, інженерну школу й переклав декілька європейських військових трактатів. У період з 1702 по 1738/1739 рр. чисельність султанських артилеристів зросла з 4201 до 19 430 чол.98

Особливо динамічними та успішними стали новації, впроваджувані в російській та австрійській арміях. У першій завдяки реформам Петра I, котрий взорувався на західноєвропейські (французькі й почасти голландські) моделі організації та управління, артилерія збільшилася чисельно (674 чол. у 1701 р.), з'явилася мережа відповідних навчальних закладів, арсеналів і зброярень, які з 1718 р. перебували у віданні головної канцелярії артилерії та фортифікації Військової колегії Сенату99. Більш еволюційний характер мав розвиток австрійської артилерії, котра на рубежі XVII-XVIII ст. поділялася на чотири складові (артилерійський штаб, управління цейхгаузів, транспортну частину та корпус мінерів) загальною чисельністю близько 1500 - 1700 чол.100 В обох імперіях "генеральні" артилерії, таким чином, творили самостійні формації, організаційно відокремлені від польових армій, до яких вони приєднувалися лише на час воєнних кампаній. У 1744 р., після поразок у Війні за австрійську спадщину 1740 - 1748 рр., до справи реорганізації імперської артилерії взявся талановитий реформатор князь Йосиф Венцель фон Ліхтенштайн (1696 - 1772 рр.), завдяки зусиллям якого було впроваджено централізовану систему управління, сталий поділ на тактичні одиниці (роти й бриґади), артилерійський статут (1757 р.), збільшено штати, удосконалено технічне забезпечення та гарматний парк101. Австрійську модель організації артилерії згодом запозичить для реформування російської тогочасний її командир граф П. Шувалов (1710 - 1762 рр.). Цілком можливо, що частково заходи останнього могли вплинути й на характер перетворень ґенеральної та полкової артилерій Гетьманщини за часів К. Розумовського. Утім, реорганізаційні заходи гетьмана так і не змогли порятувати боєздатність козацької армії та її артилерії, істотно спізнившись у часі, адже йшли останні роки існування козацької автономії.

The article deals with the institutional advancement and development of the General Artillery Corps of the Cossack Hetmanate in the mid XVIIth - late XVIIIth. Based on unpublished sources presents reconstructed model of the artillery department, its structure, staff, organization, management, defines the functions of the officers, gunners and auxiliary services.


98 Agoston G. Guns for the Sultan: Military Power and the Weapons Industry in the Ottoman Empire. - Cambridge, 2005. - P. 30 - 31.

99 Бескровный Л. Г. Русская армия и флот в XVIII в. -Москва, 1958. - С. 42 - 44; Столетие воєнного министерства: 1802 - 1902. - Санкт-Петербург, 1902. - Т. 6. - Ч. 1. - Кн. 1: Главное артиллерийское управление (Исторический очерк). - С. 32 - 98.

100 Hochedlinger M. Austria's Wars of Emergence: War, State and Society in the Habsburg Monarchy: 1683 - 1797. - New York; London, 2003. - P. 122 - 123.

101 Ibid. - P. 308 - 310; MacLennan K. Liechtenstein and Gribeauval: "Artillery Revolution" in Political and Cultural Context // War in History. - 2003. - N10 (3). - P. 252 - 257.


© library.md

Permanent link to this publication:

https://library.md/m/articles/view/АРТИЛЕРІЯ-КОЗАЦЬКОЇ-ДЕРЖАВИ-СТВОРЕННЯ-РОЗВИТОК-ВНУТРІШНЯ-ОРГАНІЗАЦІЯ-1648-1781-рр

Similar publications: LMoldova LWorld Y G


Publisher:

Moldova OnlineContacts and other materials (articles, photo, files etc)

Author's official page at Libmonster: https://library.md/Libmonster

Find other author's materials at: Libmonster (all the World)GoogleYandex

Permanent link for scientific papers (for citations):

О. Г. Сокирко, АРТИЛЕРІЯ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ: СТВОРЕННЯ, РОЗВИТОК, ВНУТРІШНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ (1648-1781 рр.) // Chisinau: Library of Moldova (LIBRARY.MD). Updated: 30.11.2022. URL: https://library.md/m/articles/view/АРТИЛЕРІЯ-КОЗАЦЬКОЇ-ДЕРЖАВИ-СТВОРЕННЯ-РОЗВИТОК-ВНУТРІШНЯ-ОРГАНІЗАЦІЯ-1648-1781-рр (date of access: 29.05.2024).

Found source (search robot):


Publication author(s) - О. Г. Сокирко:

О. Г. Сокирко → other publications, search: Libmonster RussiaLibmonster WorldGoogleYandex

Comments:



Reviews of professional authors
Order by: 
Per page: 
 
  • There are no comments yet
Related topics
Publisher
Moldova Online
Кишинев, Moldova
245 views rating
30.11.2022 (546 days ago)
0 subscribers
Rating
0 votes
Related Articles
Интеллектуальная литература
30 days ago · From Moldova Online
МІЖНАРОДНА НАУКОВО-МЕТОДИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ "ВІТЧИЗНЯНА ВІЙНА 1812 р. І УКРАЇНА: ПОГЛЯД КРІЗЬ ВІКИ"
69 days ago · From Edward Bill
МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНА ЄВРОПА У ЧАСИ СИНЬОВОДСЬКОЇ БИТВИ"
Catalog: История 
74 days ago · From Moldova Online
Переезд в Румынию?
Catalog: География 
86 days ago · From Moldova Online
Второе высшее или все-таки курсы? Меняем профессию!
100 days ago · From Moldova Online
II CONGRESS OF FOREIGN RESEARCHERS OF POLISH HISTORY
148 days ago · From Edward Bill
III Summer SCHOOL "Jewish History and CULTURE of CENTRAL and Eastern Europe of the XIX-XX centuries"
Catalog: История 
157 days ago · From Moldova Online
США - АФРИКА - ОБАМА
166 days ago · From Edward Bill
Многие граждане Молдовы задаются вопросами о том, как именно можно получить румынское гражданство, какие документы для этого потребуются и какие могут возникнуть сложности.
Catalog: Право 
183 days ago · From Moldova Online
THE WORLD OF LUZOPHONY IN RUSSIA
Catalog: География 
184 days ago · From Edward Bill

New publications:

Popular with readers:

News from other countries:

LIBRARY.MD - Moldovian Digital Library

Create your author's collection of articles, books, author's works, biographies, photographic documents, files. Save forever your author's legacy in digital form. Click here to register as an author.
Libmonster Partners

АРТИЛЕРІЯ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ: СТВОРЕННЯ, РОЗВИТОК, ВНУТРІШНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ (1648-1781 рр.)
 

Editorial Contacts
Chat for Authors: MD LIVE: We are in social networks:

About · News · For Advertisers

Moldovian Digital Library ® All rights reserved.
2019-2024, LIBRARY.MD is a part of Libmonster, international library network (open map)
Keeping the heritage of Moldova


LIBMONSTER NETWORK ONE WORLD - ONE LIBRARY

US-Great Britain Sweden Serbia
Russia Belarus Ukraine Kazakhstan Moldova Tajikistan Estonia Russia-2 Belarus-2

Create and store your author's collection at Libmonster: articles, books, studies. Libmonster will spread your heritage all over the world (through a network of affiliates, partner libraries, search engines, social networks). You will be able to share a link to your profile with colleagues, students, readers and other interested parties, in order to acquaint them with your copyright heritage. Once you register, you have more than 100 tools at your disposal to build your own author collection. It's free: it was, it is, and it always will be.

Download app for Android