Відп. ред. П. С. Сохань. - К.: Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2011. - 323 с. Культурні епохи посідають поважне місце в історії науки, особливо на теренах гуманітарних та суспільних дисциплін. Із цієї перспективи доба романтизму становить неабияку цікавість, оскільки саме вона відіграла виключну роль у формації класичної науки, зокрема фахових стандартів і канонів традиційного історієписання. У широкому сенсі романтизм розглядають як ідеалістичний та ірраціональний поворот у соціогуманітаристиці, що спричинився до поширення інтуїтивного способу мислення. Така культурна й інтелектуальна природа романтизму на рівні джерелознавства продукує засадну суперечливість між логіко-аналітичними, раціональними процедурами критики джерел, які апріорно закладені до базових методик, та інтуїтивними взірцями мислення. Тим паче, що останні зорієнтовані на ідеалізацію, емпатію й апологію почувань, піднесення ролі просторово-часового колориту, домінування та самоцінності сюжетної канви викладу, врешті-решт представлення читацькій публіці Іншої, відмінної від Своєї, суб'єктивності на авансцені минувшини. Відтак демаркація між "своїм" та "чужим" текстом у романтичному історичному письмі вкрай розмита, позаяк панує суцільне "оживлення минулого" - стилізація, котра тотально переноситься й на історичні джерела. Отож проблема представлення джерел у рецепції адептів та прибічників інтуїтивно-ірраціонального способу мислення пролягає наскрізним рефреном у тексті досить цікавої монографії Оксани Ковальчук. Передусім, авторка здійснює факторний аналіз доби романтизму в контексті становлення українського джерелознавства, зокрема означує її побутування 1820 - 1860-ми рр. Утім, у "знятому" вигляді романтизм циркулює на обширах української історіографії протягом усього XIX ст., а його настанови ще тривалий час відіграють помітну роль у дослідницьких практиках. Вочевидь, у цьому випадку маємо справу з сегментацією інтелектуал ... Читать далее